Вілкул: біографія, кар’єра та політична діяльність
Коли в лютому 2022 року Кривий Ріг опинився на лінії зіткнення, місто очолила людина, яку раніше знали переважно з криворізьких промислових хронік і парламентських списків. Йдеться про Олександра Юрійовича Вілкула — політика, чия кар’єра пройшла шлях від гірничого інженера до крісла голови Дніпропетровської облдержадміністрації, а звідти — до Ради оборони рідного міста. У цій статті розберемо ключові етапи біографії, реальні посади в бізнесі та владі, а також спробуємо зрозуміти, чому ця фігура виявилася затребуваною саме під час повномасштабного вторгнення.
Дитячі та студентські роки в Кривому Розі
Олександр Вілкул народився 24 травня 1974 року в Кривому Розі Дніпропетровської області. Місто з 1970-х років залишалося головним гірничодобувним центром України: кар’єри Південного, Північного та Центрального ГЗК визначали економіку цілого регіону. Батько Юрій Григорович Вілкул згодом став секретарем Криворізької міськради, тож сім’я дала Олександрові перше уявлення про те, як поєднуються промисловість і політика на місцевому рівні.
Навчався Вілкул у Центрально-міському ліцеї, а 1991 року вступив до Криворізького технічного університету, який нині носить ім’я архітектора Роллана Семенова. Диплом гірничого інженера за спеціальністю «Відкриті гірничі роботи» він отримав у 1996 році. Тоді ж залишився в університеті в аспірантурі. Паралельно з навчанням проходив виробничу практику помічником машиніста екскаватора на «Південному гірничо-збагачувальному комбінаті» — саме з того часу його кар’єра почала формуватися всередині великої гірничодобувної корпорації.
У 1990-х роках гірнича інженерія в Кривому Розі відкривала прямий шлях до керівної еліти Дніпропетровщини. Власники комбінатів і керівники міста часто виходили з одного інженерного середовища, і Вілкул не став винятком із цього правила.
Кар’єра в гірничо-збагачувальній галузі
Після закінчення аспірантури Олександр Вілкул стрімко просувався в бізнес-структурі, пов’язаній із комбінатами Кривбасу. З 1997 по 1998 рік він обіймав посаду начальника комерційно-фінансового управління ВАТ «Південний ГЗК», а в 1998–2001 роках працював заступником генерального директора цього ж підприємства з комерційно-фінансових питань.
У 2001–2002 роках Вілкул перейшов на посаду заступника президента з економіки та зовнішньоекономічних зв’язків ГО «Академія гірничих наук України», а з 2002 по 2003 рік повернувся в «Південний ГЗК» як заступник голови правління з комерційних питань. У жовтні 2003 року він очолив Центральний гірничо-збагачувальний комбінат спочатку як в.о. голови правління, а згодом як генеральний директор.
| Період | Посада | Підприємство |
|---|---|---|
| 1997–1998 | Начальник комерційно-фінансового управління | ВАТ «Південний ГЗК» |
| 1998–2001 | Заступник гендиректора з комерційних і фінансових питань | ВАТ «Південний ГЗК» |
| 2001–2002 | Заступник президента з економіки та ЗЕД | ГО «Академія гірничих наук України» |
| 2002–2003 | Заступник голови правління з комерційних питань | ВАТ «Південний ГЗК» |
| 2003–2004 | Генеральний директор | ВАТ «Центральний ГЗК» |
| 2004–2006 | Генеральний директор | ВАТ «Північний ГЗК» |
| 2006 і далі | Почесний директор гірничорудного дивізіону | ВАТ «Метінвест Холдинг» |
До тридцяти років Вілкул уже встиг побувати керівником двох ключових комбінатів, що входили до гірничорудного дивізіону, який на той час контролювався компанією СКМ Ріната Ахметова. Саме з цією корпоративною структурою часто пов’язують ранній політичний старт Вілкула в Кривому Розі та на Дніпропетровщині загалом.
Частина спостерігачів трактує посади Вілкула як класичний приклад великого бізнесу, який формує власний кадровий резерв. Інші наголошують, що гірнича освіта й практичний досвід у Кривому Розі дали йому репутацію фахівця, а не лише менеджера. Сам Вілкул у публічних коментарях акцентував саме на інженерному досвіді, зокрема на практиці помічником машиніста екскаватора в кар’єрах Південного ГЗК.
Важливо враховувати контекст приватизації 1990-х: саме тоді формувалися зв’язки між керівниками ГЗК і великими фінансово-промисловими групами. Вілкул потрапив у це середовище на етапі, коли кадрові ротації всередині комбінатів вирішувалися кулуарно, і його кар’єрне зростання відповідало саме цій логіці, а не класичному конкурсному відбору.
Перші кроки в політиці: Партія регіонів і парламент
У листопаді 2005 року Вілкул очолив Криворізьку міську організацію Партії регіонів. Це був класичний сценарій для промислового менеджера Дніпропетровщини: спочатку партійна робота на рівні міста, потім — список на парламентських виборах. У 2006 році він став народним депутатом України V скликання за списком Партії регіонів (№ 59) і одразу увійшов до фракції.
У Раді Вілкул обіймав посаду заступника голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва. Це комітет, який безпосередньо торкався роботи великих гірничодобувних підприємств, тож його обрання виглядало цілком логічним з огляду на попередній досвід на Південному й Північному ГЗК.
У 2007 році Вілкул пройшов до парламенту VI скликання (№ 76 у списку) і знову працював у тому ж профільному комітеті. Але вже у квітні 2010 року він склав депутатські повноваження — на той момент Вілкул отримав посаду, яка в українській політичній ієрархії вважалася помітно вищою за депутатський мандат.
Парламентський період Вілкула припав на час, коли фракція Партії регіонів контролювала комітети, пов’язані з промисловою політикою, і депутати з гірничодобувним досвідом мали прямий вплив на тарифні й регуляторні рішення. Водночас жоден із законопроєктів Вілкула того періоду не став публічно знаковим — його робота в Раді здебільшого залишалася в межах профільного комітету.
- 2006–2007 — народний депутат V скликання від Партії регіонів.
- 2007–2010 — народний депутат VI скликання від Партії регіонів.
- Заступник голови Комітету з промислової та регуляторної політики в обох скликаннях.
Голова Дніпропетровської ОДА та віцепрем’єр
18 березня 2010 року Вілкул очолив Дніпропетровську обласну державну адміністрацію. Область тоді вважалася одним з економічних локомотивів країни, а посада голови ОДА давала прямий вплив на великі промислові підприємства, включно з гірничодобувним комплексом Кривбасу. На цій посаді він пробув до 24 грудня 2012 року.
Вже наступного дня, 24 грудня 2012 року, Вілкул став віцепрем’єр-міністром України в уряді Миколи Азарова. Цей період його кар’єри припав на 2012–2014 роки, коли в країні тривало посилення протестних настроїв, які згодом переросли в Євромайдан. Після відставки уряду Азарова в січні 2014 року Вілкул нетривалий час виконував обов’язки віцепрем’єра.
Під час роботи в уряді Вілкул відповідав, зокрема, за промисловий блок, що для Кривого Рогу мало особливе значення: комбінати «Метінвесту» тоді потребували державних рішень щодо тарифів, експорту й квот. Критики з боку опозиції називали його «людиною Ахметова» в Кабміні, тоді як прихильники відзначали, що він зберіг робочі місця на ГЗК в умовах падіння цін на залізорудну сировину.
На посаді голови ОДА Вілкул курував, зокрема, підготовку регіону до Євро-2012, ремонт доріг і модернізацію лікарень. Конкретні результати тієї роботи оцінюються неоднозначно: частина проєктів була завершена вчасно, частина — перенесена або передана наступникам. У Кривому Розі період 2010–2012 років запам’ятався передусім масштабним оновленням центральних магістралей і площ, що й досі формує візуальний образ міста.
Повернення в парламент і вибори мера Дніпра
27 листопада 2014 року Вілкул знову став народним депутатом, цього разу вже VIII скликання — від «Опозиційного блоку» (№ 2 у списку). У Раді він увійшов до Комітету з питань європейської інтеграції. У цей самий період почастішали публічні дискусії щодо мови його виступів: за даними ЗМІ, Вілкул системно спілкувався російською, навіть коли того вимагали парламентські правила.
У вересні 2015 року «Опозиційний блок» висунув його кандидатом на посаду мера Дніпра. У першому турі він набрав 37,94% голосів, у другому — 44,92%, поступившись чинному на той час мером Борису Філатову. Для Дніпра це були перші вибори міського голови після Майдану, тож результат Вілкула показав, що електорат колишньої Партії регіонів на Дніпропетровщині зберігався і навіть переоформився в новий партійний проєкт. Біографічні дані щодо цього періоду перевірено за відкритою статтею про Вілкула у Вікіпедії, де зафіксовані дати виборчих кампаній і партійна приналежність.
2018 року Генеральна прокуратура намагалася зняти з Вілкула депутатську недоторканість, посилаючись на звинувачення в махінаціях із землею. Рішення так і не було винесене на голосування в Раді. А вже у вересні 2019 року прокуратура висунула йому підозру разом з екснардепом Дмитром Колєсніковим. Жовтневий суд Дніпра у вересні того ж року відмовив у взятті під варту, відпустивши обвинувачених на поруки. Ця юридична історія лишилася однією з тих, що впливали на сприйняття Вілкула в українському інформаційному полі.
Поразка 2015 року в Дніпрі мала для Вілкула й тактичний наслідок: на відміну від багатьох однопартійців, які після 2014 року повністю перейшли в регіональну політику, він зберіг федеральну видимість через парламентську трибуну й участь у комітеті з євроінтеграції. Це дозволило йому залишатися в медіапросторі навіть попри відсутність мерського мандата.
Президентська кампанія 2026 року та спроба об’єднання
20 січня 2019 року «Опозиційний блок» висунув Вілкула кандидатом у президенти України. Тоді ж проросійський політик Євген Мураєв зняв свою кандидатуру на його користь, а також було оголошено про об’єднання партій «Наші» та «Опозиційного блоку». Ця конструкція мала створити єдиний проросійський електоральний проєкт напередодні виборів.
Результат виявився скромнішим за очікування: Вілкул набрав 4,15% голосів (764 274 виборці) і посів 8-ме місце. Для кандидата, який представляв найбільш консолідовану частину колишнього електорату Партії регіонів, це був сигнал, що навіть проросійськи налаштовані виборці вже розділилися між кількома альтернативними проєктами. Після президентських перегонів Вілкул зосередився на місцевій політиці.
2020 року він балотувався на посаду міського голови Дніпра від партії «Блок Вілкула — Українська Перспектива». У першому турі набрав 12,95% голосів і посів третє місце. Між 2015 і 2020 роками його дніпровський електорат зменшився майже втричі — факт, який часто наводять аналітики, коли обговорюють еволюцію колишнього «регіонального» виборця.
Окремо варто згадати й організаційний бік кампанії 2019 року: окрім Мураєва, у Вілкула намагалися перетягнути частину електорату «Руху нових сил» та інших дрібних проєктів. На практиці це дало лише невеликий приріст у південних і східних областях, тоді як у центрі та на заході країни його підтримка залишалася маргінальною.
Кривий Ріг під час великої війни: Вілкул і Рада оборони міста
З 26 лютого 2022 року Вілкул очолює військову адміністрацію Кривого Рогу. Місто опинилося в епіцентрі бойових дій одразу в перші дні повномасштабного вторгнення: поряд проходила лінія фронту, були обстріли житлових кварталів і спроби просування російських колон. У таких умовах класична міська рада фактично поступилася місцем військовій адміністрації, а Вілкул став публічним обличчям криворізької оборони.
Паралельно він очолює Раду оборони Кривого Рогу. Цей дорадчий орган під час воєнного стану координує дії місцевої влади, силовиків і волонтерів. Представники громадськості Кривого Рогу порушували питання правового статусу військової адміністрації та самої Ради оборони, а місцевий депутат навіть звертався до суду з оскарженням створення військової адміністрації та призначення її керівника.
| Період | Посада | Контекст |
|---|---|---|
| 2010–2012 | Голова Дніпропетровської ОДА | Президентство Віктора Януковича |
| 2012–2014 | Віцепрем’єр-міністр | Уряд Миколи Азарова, завершення каденції в січні 2014 року |
| 2014–2019 | Народний депутат VIII скликання | «Опозиційний блок», комітет євроінтеграції |
| 2015 | Кандидат у мери Дніпра | Поразка в другому турі Борису Філатову |
| 2019 | Кандидат у президенти | 4,15% голосів, 8-ме місце |
| 2020 | Кандидат у мери Дніпра | 12,95% у першому турі, третє місце |
| 2022 і далі | Керівник військової адміністрації Кривого Рогу | Повномасштабне вторгнення, Рада оборони міста |
Кар’єра Вілкула відносно рівномірно чергувала виконавчу та представницьку гілки влади. Водночас саме воєнна посада зробила його впізнаваним далеко за межами Дніпропетровщини: брифінги щодо обстрілів, звернення до криворіжців, координація гуманітарної допомоги — усе це сформувало новий медіаобраз політика, помітно відмінний від його парламентських і урядових ролей.
У практичній площині Кривий Ріг під керівництвом Вілкула зіткнувся з кількома великими викликами: необхідністю евакуації з прилеглих сіл, облаштуванням укриттів у школах і лікарнях, відновленням пошкоджених мереж теплопостачання взимку 2022–2023 років і координацією з волонтерськими штабами, які доправляли допомогу в місто в перші місяці вторгнення.
Критика, зв’язки й закиди
Публічна біографія Вілкула не обмежується посадами. Окремий пласт критики стосується його зв’язків із проросійськими активістами. Зокрема, щонайменше до 2012 року Вілкул підтримував контакти з Олександром Залдостановим, відомим як «Хірург», тодішнім керівником байк-клубу «Нічні вовки», неодноразово запрошуючи байкерів до Дніпра. Також фіксувалися його тісні зв’язки з екснардепом Олегом Царьовим, який після початку повномасштабного вторгнення втік до Росії. З 2014 року Вілкул публічно дистанціювався від Царьова.
Активісти Євромайдану звинувачували Вілкула в організації «тітушок» для протидії демонстрантам під час подій 26 січня 2014 року в Дніпрі. Ці звинувачення залишаються в публічному просторі, хоча юридично вони не завершилися обвинувальними вироками в його провадженнях.
У вересні 2019 року, як уже згадувалося, Вілкул разом із Дмитром Колєсніковим отримав підозру та був оголошений у розшук. У вересні того ж року Жовтневий суд Дніпра відмовив у взятті під варту, відпустивши обвинувачених на поруки за клопотанням нардепа Дмитра Шпенова. Тобто юридична історія Вілкула триває, і це частина контексту, який варто враховувати, оцінюючи його публічну роль у Кривому Розі.
Сам Вілкул публічно ці звинувачення коментує рідко, наголошуючи на поточній роботі військової адміністрації та гуманітарних питаннях. У його оточенні побутує версія, що частина критики — це політичне замовлення, пов’язане з його незручною для центральної влади самостійністю в Кривому Розі. Незалежні оглядачі зазвичай радять розділяти довоєнну критику (зв’язки, «тітушки», земельні провадження) і воєнну практику, коли оцінювати його діяльність як керівника прифронтового міста.
Нагороди та родина
У серпні 2005 року Вілкул отримав звання «Заслужений працівник промисловості України». Серед його нагород — Почесна грамота Кабінету Міністрів (2004), орден «За заслуги» III (червень 2008) та II ступенів (серпень 2011). У 2013 році йому присвоєно звання почесного громадянина Дніпропетровська, а в 2023 році — медаль «Золотий тризуб» як відзнаку Міністерства оборони України.
Сім’я Вілкула також привертає увагу. Його дружина Олена (1978 р.н.) — домогосподарка, донька Марія. Батько Юрій Григорович Вілкул — секретар Криворізької міської ради, який тимчасово здійснював повноваження Криворізького міського голови. Мати Вілкула — уродженка Краснодарського краю РРФСР. За розслідуваннями, цивільна дружина Вілкула станом на 2019 рік — Ляшенко Марія, яка володіє майном на $1 млн. Ці факти регулярно згадуються в матеріалах про статки колишніх регіоналів.
Окремої уваги заслуговує роль батька в політичній соціалізації Вілкула. Юрій Вілкул тривалий час працював у криворізькій міськраді ще в часи, коли місто контролювалося промисловими групами, і саме він став для сина прикладом переходу з виробничої сфери в управлінську. Цей сімейний «трек» часто наводять як пояснення того, чому молодший Вілкул зробив ставку не на бізнес, а саме на партійну й адміністративну кар’єру.
Як читати біографію Вілкула без перекручень
Для мешканця Кривого Рогу Вілкул — це насамперед керівник, який ухвалює рішення в умовах війни. Для виборця центральних областей — політик, асоційований із Партією регіонів та «Опозиційним блоком». Для критиків — фігура, чиї старі зв’язки не дають підстав для довіри. Для прихильників — практик із гірничою освітою, який у потрібний момент повернувся в рідне місто.
Кар’єра Вілкула тривалий час розвивалася всередині корпоративної структури «Метінвесту» — і це пояснює багато його кадрових рішень. Його публічна біографія містить і президентську кампанію, і судові епізоди, і заяви про євроінтеграцію, тому однозначне «свій-чужий» трактування не працює. У воєнний час відповідальність керівника військової адміністрації вимірюється не лозунгами, а конкретними рішеннями щодо евакуації, відбудови та безпеки міста.
Окремий нюанс — різниця між ролями Вілкула в Києві та в Кривому Розі. У столиці його сприймають переважно через партійну приналежність і минулі скандали. У рідному місті значно більше важать локальні результати: робота комунальних служб, стан укриттів, перебудова інфраструктури після обстрілів. Цей розрив у сприйнятті — одна з причин, чому будь-яке узагальнення його біографії вимагає врахування конкретного контексту.
Цікаві факти про Вілкула
- Вілкул — один із небагатьох українських політиків, хто пройшов шлях від практики помічника машиніста екскаватора до крісла віцепрем’єра.
- Його перший великий бізнес-досвід — керівництво комерційно-фінансовим управлінням «Південного ГЗК» — збіглося в часі з активною приватизацією гірничодобувних підприємств України.
- У 2015 році він поступився Борису Філатову на виборах мера Дніпра з різницею приблизно у 10% у другому турі, попри підтримку значної частини промислового електорату.
- У 2019 році Вілкул став єдиним кандидатом у президенти, який представляв консолідований «Опозиційний блок» і отримав підтримку з боку Євгена Мураєва.
- 2023 року нагороджений медаллю «Золотий тризуб» — відзнакою Міністерства оборони України, що свідчить про його роль у воєнній вертикалі.
- На посаді голови Дніпропетровської ОДА Вілкул курував підготовку регіону до Євро-2012, зокрема реконструкцію доріг і стадіонів.
Поширені запитання
Хто такий Вілкул і чим він відомий?
Вілкул Олександр Юрійович — український політик, у минулому гірничий інженер і керівник кількох гірничо-збагачувальних комбінатів Кривбасу. Відомий як ексголова Дніпропетровської ОДА, ексвіцепрем’єр і чинний керівник військової адміністрації Кривого Рогу.
З якої родини походить Вілкул?
Народився в Кривому Розі в родині Юрія Вілкула, який згодом став секретарем Криворізької міськради й тимчасово виконував повноваження міського голови. Мати — уродженка Краснодарського краю.
Які комбінати очолював Вілкул?
Обіймав керівні посади на Південному, Центральному та Північному ГЗК, а з 2006 року є почесним директором гірничорудного дивізіону «Метінвест Холдинг».
Чи брав Вілкул участь у президентських виборах?
Так, у 2019 році він балотувався на пост президента від «Опозиційного блоку», здобув 4,15% голосів (764 274 виборці) і посів 8-ме місце.
Які результати Вілкула на виборах мера Дніпра?
У 2015 році він поступився у другому турі Борису Філатову (44,92% проти переможця), а у 2020 році посів третє місце в першому турі з результатом 12,95%.
Що відомо про кримінальні провадження щодо Вілкула?
У 2018 році ГПУ намагалася зняти з нього депутатську недоторканість через звинувачення в земельних махінаціях. У вересні 2019 року Вілкул отримав підозру разом із Дмитром Колєсніковим, але суд відмовив у взятті під варту, відпустивши його на поруки.
Які нагороди має Вілкул?
Серед його відзнак — звання «Заслужений працівник промисловості України», орден «За заслуги» II і III ступенів, Почесна грамота Кабміну, звання почесного громадянина Дніпропетровська та медаль «Золотий тризуб» (2023).
Чи очолює Вілкул Кривий Ріг під час війни?
Так, із 26 лютого 2022 року він є керівником військової адміністрації Кривого Рогу та головою Ради оборони міста, що робить його ключовою фігурою в прифронтовому управлінні.
Чи має Вілкул стосунок до «Метінвесту» Ахметова?
Тривалий час його кар’єра була пов’язана з гірничорудним дивізіоном «Метінвест Холдинг», який контролюється компанією СКМ Ріната Ахметова. Сам Вілкул із 2006 року обіймає посаду почесного директора цього дивізіону.
Чи планує Вілкул повернутися у велику політику?
Після президентської кампанії 2019 року та виборів мера Дніпра 2020 року він зосередився на роботі в Кривому Розі в умовах воєнного стану. Конкретних публічних заяв про намір балотуватися на загальнонаціональні посади він не робив.
Залишити відповідь